Упродовж останніх трьох десятиліть аргентинське танго (далі – АТ) набуло світового поширення, розвинувшись із монокультурного, закоріненого у південноамериканську дійсність танцю в міжкультурний феномен сучасності. Надзвичайно висока ефективність передачі інформації оцінного, емотивного й навіть фактичного характеру і під час танцювальної взаємодії безпосередньо, і в загальнішому, опосередковано-танцювальному контексті дає підстави вважати АТ автономною комунікативною системою з власними особливостями дискурсивної реалізації та когнітивного наповнення. За В.Масловою, дискурс може розглядатися водночас як сукупність апеляцій до концептів і як обширний концепт, який існує у свідомості носіїв мови. У термінах когнітивної лінгвістики лексема tango, або ж ширше – словосполучення Argentine Tango, репрезентує у дискурсі певну ментальну сутність, яка охоплює значний фрагмент англомовної картини світу. Особливий інтерес АТ становить для лінгвістики – як комунікативна система, потенціал якої реалізується в максимально концентрованому вигляді, та для суміжної з нею семіотики – як потужний міжкультурний код початку ХХІ століття.
