"Вогненне око" тілесності в однойменному романі Олеся Ульяненка

Abstract

Після передчасної смерті Олеся Ульяненка 17 серпня 2010 року пройшло вже достатньо часу, аби нарешті вщух вир скандалів навколо імені цього непересічного митця і аби вітчизняні літературознавці могли віддати належне єдиному в історії української літератури лауреату Малої Шевченківської премії. Втім як це не парадоксально, але звернення до творчості письменника залишаються і надалі поодинокими та епізодичними, як-от, наприклад, дисертація Надії Тендітної «Естетика смерті у прозі Є. Пашковського та О. Ульяненка», захищена 2009 року, тобто ще за його життя, і надрукований 2016 р. літературний портрет «Самітний геній. Олесь Ульяненко» за авторством Ольги Пуніної. З іншого ж боку, така, дещо дивна ситуація зумовлена, як здається, цілком об’єктивними причинами, які полягають не тільки у жорсткому, – аби не сказати макабричному, – та натуралістичному штибі прози Олеся Ульяненка, а передусім у відсутності чи, точніше, у проблематичності стосовно аналітичного інструментарію.