Українське село кінця ХІХ століття в мемуарній рецепції С. Єфремова

Abstract

Відомому українському вченому та політичному діячеві С. Єфремову належать мемуари «Про дні минулі», що були вперше надруковані окремим виданням десять років тому, а писалися в 1920 – 1921 роках, коли автор перебував на нелегальному становищі, переховуючись від репресій радянської влади поблизу Києва та й у самому місті до того часу, поки у квітні 1921 року його не амністували. Мемуари виявилися недописаними С. Єфремовим, події в них закінчуються 1906 роком. Значна частина спогадів С. Єфремова присвячена згадкам про українське село вісімдесятих років ХІХ ст. У ХХ ст. багато українських письменників у мемуарах описували село («Казка мойого життя» Б. Лепкого, «Зачарована Десна» О. Довженка, «Моя Минківка» В. Минка, «Зустрічі і прощання» Г. Костюка тощо). Село для українських письменників – це часто сакральний світ, у якому панує духовність, доброта, справедливість, природа постає одухотвореною та міфологізованою. Хоча мемуари С. Єфремова писалися в час, коли в українській літературі домінував модернізм, їхній автор відстоював позиції реалістичного зображення дійсності, наслідуючи традиції, закладені ще І. Нечуєм Левицьким і Панасом Мирним.