США та «Арабська весна»: між прагматизмом та ідеалізмом

Abstract

При розгляді проблеми реакції та можливого впливу Сполучених Штатів Америки на процеси «Арабської весни» необхідно мати на увазі, що процес радикальної трансформації ряду політичних режимів, що раніше визначали порядок денний на Близькому Сході (Єгипет) або розглядалися як важлива противага поширенню ісламістського радикалізму на субрегіональному рівні (Туніс, Лівія, Ємен), було сприйнято у Вашингтоні надзвичайно неоднозначно. Запропоновані Б. Обамою у 2009-2010 рр. проекти співробітництвом з основними правлячими режимами країн арабського світу загалом характеризувалися наголосом на необхідності «перезаснування» (англ. a new beginning) відносин між Сполученими Штатами Америки та арабським (і ширше – ісламським) світом, що було б засноване на урахуванні «спільних інтересів» обох сторін. Таким чином, на момент початку «Арабської весни» американська політика на Близькому Сході доволі сильно відійшла від одностороннього інтервенціонізму, характерного для часів президенства Дж. Буша-молодшого. З іншого боку, в ситуації з революцією та громадянською війною в Лівії Сполучені Штати продемонстрували схильність до заснованої на політичному ідеалізмі політики «гуманітарних інтервенцій», що лежала в основі близькосхідної стратегії США у 2000-х роках.