Issue of Using Artificial Intelligence in the Conclusion of Treaties in International Public Law

Abstract

This paper examines the issue of using artificial intelligence (AI) technologies in the conclusion of international treaties within the framework of international public law. It has been determined that the active introduction of AI into law-making processes is transforming traditional approaches to the formation of state consent, as well as the principles of sovereignty and good faith of the parties. The legal nature of AI, which does not possess international legal personality but functions as a tool of the state in the preparation and verification of treaty texts, is analyzed. Particular attention is paid to the problem of algorithmic autonomy and the limits of state responsibility for the actions of AI systems. The study argues that international law requires new normative mechanisms, including the development of an international code or framework convention on the responsible use of AI, as well as the consolidation of the “human-in-command” principle. The paper also emphasizes the need to prepare diplomats and international lawyers to work with intelligent technologies to prevent risks of bias or legal uncertainty. У цій статті розглядається питання використання технологій штучного інтелекту (ШІ) під час укладання міжнародних договорів у рамках міжнародного публічного права. Визначено, що активне впровадження ШІ в правотворчі процеси трансформує традиційні підходи до формування державної згоди, а також принципи суверенітету та добросовісності сторін. Проаналізовано правову природу ШІ, який не володіє міжнародною правосуб'єктністю, але функціонує як інструмент держави у підготовці та перевірці текстів договорів. Особлива увага приділяється проблемі алгоритмічної автономії та межам відповідальності держав за дії систем ШІ. У дослідженні стверджується, що міжнародне право вимагає нових нормативних механізмів, включаючи розробку міжнародного кодексу або рамкової конвенції про відповідальне використання ШІ, а також закріплення принципу «людина-керує». У статті також наголошується на необхідності підготовки дипломатів та юристів-міжнародників до роботи з інтелектуальними технологіями для запобігання ризикам упередженості або правової невизначеності.